Пам’ять сильніша за час: у селі Кукавка увічнили імена полеглих Героїв-земляків
1 жовтня, у День Захисників і Захисниць України, село Кукавка зупинило свій звичний ритм, щоб віддати шану полеглим землякам.
У цей святий день відбулося відкриття та освячення ще трьох портретів полеглих Воїнів на Алеї Слави, а також меморіальних дошок на фасаді місцевої школи, де колись зростали наші Герої. Школа, яка береже спогади про їхнє дитинство, відтепер закарбувала їхній безсмертний подвиг.
Це був день, у якому поруч жили скорбота і вдячність, біль і гордість, тиша і молитва.
На пам’ятному заході були присутні найрідніші люди наших Захисників — ті, чиї серця назавжди осиротіли, але зберігають вічну любов. Разом із ними голова громади Анатолій Єфремов, начальник відділу освіти, культури, молоді, спорту та туризму Роман Трачук, староста Кукавського старостинського округу Сергій Костинюк, військовий капелан 24-го прикордонного загону, отець Олександр та жителі села.
Ми з глибокою шаною згадуємо життєвий шлях і подвиг кожного з наших земляків:
Стрілець-зенітник Олександр Іванович Фельчин
Народився 22 січня 1974 року в селі Ломозів. У 1991 році закінчив Кукавську середню школу. З 2001 року проживав разом із сім’єю у місті Могилеві-Подільському.
З 2023 року проходив службу у лавах Збройних Сил України, мужньо захищаючи рідну державу. З 2024 року вважався зниклим безвісти. 25 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Орлівка Покровського району Донецької області Захисник загинув. Лише у квітні 2026 року за результатами ДНК-експертизи його загибель було офіційно підтверджено, після чого Герой повернувся додому у рідне село для поховання, залишившись вірним військовій присязі та Україні.
Сержант ЗСУ Сергій Олександрович Кліпайло
Народився 12 березня 1979 року в селі Кукавка. Закінчив Кукавську середню школу в 1996 році. Навчався в Мазурівському ПТУ, де здобув професію машиніста-тракториста. Залишився жити та працювати у рідному селі.
З початком повномасштабного вторгнення пішов боронити та захищати свою Україну. Служив на посаді старшого навідника. З 1 липня 2023 року вважався безвісти зниклим. Довгі роки болісної невідомості, віри й надії закінчилися трагічною звісткою. Сергій Олександрович загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Берхівка Донецької області, залишившись вірним військовій присязі та своїй Батьківщині.
Старший солдат Ігор Миколайович Кифорук
Народився 7 листопада 1989 року в селі Кукавка. Закінчив Кукавську середню школу. Одружився і проживав у селі Серебрія.
У квітні 2025 року вступив до лав ЗСУ, проходив бойові навчання у Ладижині, після чого був направлений у 57 окрему мотопіхотну бригаду. Неодноразово виконував військові оборонні дії на околицях Вовчанська Харківської області, де отримав звання старшого стрільця — оператора. На останньому виході отримав вогнепальне поранення, після чого лікувався та проходив реабілітацію у військових шпиталях. При проходженні ВЛК після поранення отримав мінно-вибухову травму в місті Балаклія. Довгий час лікувався, після чого був списаний із ЗСУ за станом здоров'я і став військовим пенсіонером. Але отримані важкі травми підірвали здоров'я Воїна, і 26 жовтня 2025 року настала раптова смерть. Ігор Миколайович до останнього подиху боровся за свободу, мир та вільне майбутнє кожного з нас.
Герої віддали свої життя за життя України, за її мирне та вільне майбутнє.
Меморіальні знаки — це не лише про біль, це про силу, пам’ять і нашу спільну відповідальність берегти сьогодення та продовжувати виборювати мирне майбутнє.
Життя полеглих Захисників триває доти, доки ми пам'ятаємо їхній подвиг і бережемо у своїх серцях їхні імена.
Низький уклін рідним.
Вічна та світла пам'ять усім, хто віддав своє життя за Україну!
Слава Україні! Героям Слава!
